Брюховичі багатьом людям асоціюються з забитими маршрутками, що везуть тебе до прохолодних озер, комусь згадується Брюховицький ліс. А хтось просто вертається сюди до дому кожного робочого дня зі Львова. Проте за останні роки збільшується кількість осіб, для яких невід’ємним стає асоціативний ряд, що звучить : Брюховичі – музей сучасного мистецтва Михайла Дзиндри. Затишне зелене подвір’я, будинок у більш західному, проте скромному стилі, та простора будівля-виставковий зал, саме так виглядає середовище, в якому жив і творив останні роки свого життя митець Михайло Дзиндра...
Минулого тижня у музеї прходив вечір пам’яті відомого скульптора, приурочений до 2 річниці його смерті. Захід зорганізований рідними та друзями митця мав на меті вкотре доказати, що мистецтво існує заради мистецтва. Згадування про скульптура відбувалось у творчій атмосфері, наповненій музикою та виставами, промовами та співами. Музично-акторські імпровізації людей, що прийшли вшанувати пам’ять Михайла Дзиндри, ідеально поєднувались з енергетикою його скульптур, що у напівтемряві під звуки дивних інструментів, виглядали ще ірреальніше та містичніше, ніж зазвичай.
Дійство пройшло у надзвичайно вільній формі, поміж скульптур бігала брюховицька дворняга, ритми східних барабанів захоплювали малих дітей, які не розуміючи ще сенсу події, підхоплювали і вистукували такт музики. Вечір пам’яті був вільним від стереотипів та обмежень, так само, як і роботи самого Михайла Дзиндри, що випромінюють свободу форм, ідей та жанрів. За життя скульптор хотів усім показати, що мистецтво не терпить рамок, що потрібно експериментувати та імпровізувати. Опісля його смерті залишився музей, що експонатами свого творця надалі пропагує свободу, різнобарвність, багатогранність мистецтва. Нам залишається спостерігати за зростанням зацікавленості суспільством творіннями Михайла Дзиндри та й загалом усіма проявами нестандартного мистецтва. А також намагатись бути відкритішими та вільнішими у сприйнятті та творенні чогось на перший погляд неможливого та абсолютно нового.
Минулого тижня у музеї прходив вечір пам’яті відомого скульптора, приурочений до 2 річниці його смерті. Захід зорганізований рідними та друзями митця мав на меті вкотре доказати, що мистецтво існує заради мистецтва. Згадування про скульптура відбувалось у творчій атмосфері, наповненій музикою та виставами, промовами та співами. Музично-акторські імпровізації людей, що прийшли вшанувати пам’ять Михайла Дзиндри, ідеально поєднувались з енергетикою його скульптур, що у напівтемряві під звуки дивних інструментів, виглядали ще ірреальніше та містичніше, ніж зазвичай.
Дійство пройшло у надзвичайно вільній формі, поміж скульптур бігала брюховицька дворняга, ритми східних барабанів захоплювали малих дітей, які не розуміючи ще сенсу події, підхоплювали і вистукували такт музики. Вечір пам’яті був вільним від стереотипів та обмежень, так само, як і роботи самого Михайла Дзиндри, що випромінюють свободу форм, ідей та жанрів. За життя скульптор хотів усім показати, що мистецтво не терпить рамок, що потрібно експериментувати та імпровізувати. Опісля його смерті залишився музей, що експонатами свого творця надалі пропагує свободу, різнобарвність, багатогранність мистецтва. Нам залишається спостерігати за зростанням зацікавленості суспільством творіннями Михайла Дзиндри та й загалом усіма проявами нестандартного мистецтва. А також намагатись бути відкритішими та вільнішими у сприйнятті та творенні чогось на перший погляд неможливого та абсолютно нового.
