2-ва ще живих кита, так званої сучасної музики, Девід Бірн і Браян Іно записали після 27 років самотності ще один спільний диск. За минулі 27 років після запису їх "My Life In The Bush of Ghosts" (1981), як всі уже знають, багато чого змінилось. Загула нова хвиля на якій зажигали Talking Heads, а амбієнт, яко винахід Іно, тепер запускають на сеансах аромотерпапії в санаторіях від Камчатки до Гераклових стовпів.

Але знову піднялась ретро-мода на 70-80-ті, з’явився нео-нью-вейв, той ж пост-панк ревівал, повернувся шугейз і кліпсові клавішні. Тому й закономірно, що цей альбомчик з’явився саме на цій хвилі. Логіка показати молокососним бандам (тим ж Vampire Weekend), де раки зимують і зрубати на тому бабла, не нова. Те, що зараз витворяють Sex Pistols, важко назвати панком, зате принаймні чесно (як вони самі заявляють).

Фанати Talking Heads та Іно живіші всіх живих і рубаються не гірше молодих. Тим більше цей 2008 рік – рік повернень великих банд. Хоча, мейбі, краще б The Cure не випускали новий альбом. Останній альбом спайдерманів пост-панку Wire "Object 47" (2008) – також не з такої вже прикольної опери.

На єдине велике щастя, Бірн не був помічений в якихось незрозумілих, як на свій статус, штучках, в той час, коли Іно засвітився а-ка продюсер такої хуйні, як колдплєй-соплєй 2008 року розливу.

Бірн був і є відомий своєю фанковою аритмією і диким стьобом, а на "Everything That Happens Will Happen Today" він якийсь допотопний старікашка, який намагається спогадами привернути милість 2-ї молодості, організовуючи для цього кантрі-запливи в дусі Джонні Кеша. Хоча, порівняння з Кешом абсолютно недоречні, бо більшість речей з "Everything That Happens…" і не лежать біля Кешової версії "Personal Jesus".

На альбомі постійно (і чомусь навіть й не дивно) літають величезні алюзії на бітлів і Лєннона, зокрема. Присутні духи Cream, Roxy Music, зеппелінів і Девіда Боуі. Боуі в 1997 році намагався щось зробити подібне (поєднати йожика з собакою), але далі незрозумілого міксу нью-вейву і панкухи з брейк-бітом на альбомі "Earthling" не пішло.

Так і тут. Мінімальні вставки нових саундів з рук Іно, не доповнюють гітарного перебору Бірна, а фортепіано гуляє саме по собі. Арт-рок, психоделія, блюз, диско, кантрі, нью-вейв і техно, амбієнт та індастріел, не те, щоб несполучні елементи, але звучить то, самтаймс, якось кострубато і сиро.

Створюється якась атмосфера пасторальних етюдів для поїздок в стареньких іграшкових поїздах на вікендну вакацію з внуками місцями психоделічної слави ("The Lighthouse" – трек з такою ж назвою і таким ж настроєм стовбичить в останньому альбомі Інтерпола).

Найбільше, що добиває на диску, так це повальна бітломанія. Нащо знаходити диск з крутими іменами Бірна та Іно, щоб слухати переспіви "Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band" в ритмах 80-х і госпельних благословеннях ("Everything That Happens")? Тему бітломанії продовжують "Life Is Long" та "The River".

Бірн і кантрі та блюз ("My Big Nurse", "One Fine Day") – це щось новеньке, але не таке вже й цікаве (чит. про Джонні Кеша), та й радості від такого госпельного щастя в тих ж James, набагато більше.

Хоча, де тільки з’являється фанк ("Strange Overtones"), Бірн розцвітає буйним цвітом. Стьоб починає пробиватись в індастріельній психоделії "Wanted For Life" з салютами Девіду Боуі та спайдерменам пост-панку. Зв’язка "Strange Overtones" та "Wanted For Life", на щастя, є не єдиним світлим пікчерзом альбому.

Фортепіанний саспенс "I Feel My Stuff". Галюциногенні клавішні, які розсипаються в космосі. Серединний монолог. Арт-рокові таємниці. Алюзії на "Кашмір" зеппелінів та якісь відсилання на останній альбом Йоко Оно (в контексті бітлів, напевне). Нойзові гітари. Все це робить "I Feel My Stuff" найкращим треком альбому. І все це за 6:25. Можуть, якщо захочуть, таваріщі-артісти, клєпати не халтурку.

Добиває ту розкручену радість від Бірна та Іно фаршемішалка "Poor Boy", де сінті переплітається з фрі-джазом, Крафтверк передає естафету Депешам, а нью-вейв та афробіт перемішується рифами Deep Purple з "Woman From Tokyo".

Попередня спільна робота Бірна та Іно "My Life In The Bush of Ghosts", як на 1981 рік і в контексті "Everything That Happens…" є набагато сильнішою та цікавішою роботою, яка сунула музику на якісь невідомі інкогніти (чого вартує трек "Mea Culpa" до якого тільки в 2008 докопалась братва з Fuck Buttons на треці "Okay Lets Talk About Magic").

"Everything That Happens Will Happen Today" ж просто збацаний однією лівою для профілактики трудових навичок. Необов’язковий в їх дискографіях, але й на тому, нормальне мерсі.

1. Home
2. My Big Nurse
3. I Feel My Stuff
4. Everything That Happens
5. Life Is Long
6. The River
7. Strange Overtones
8. Wanted For Life
9. One Fine Day
10. Poor Boy
11. The Lighthous