Ще одна діва кинулась з головою в новомодні електронні фішки, залишаючи в архівах всю свою попередню гітарну творчість. Моррісет на новому альбомі дивно подібна на Мадонну періоду "Ray of Light", про що, деякі сайти писали ще в грудні 2007. І голосом і саундом. Самтаймс, чомусь проскакують алюзії на сольний альбом Dolores O'Riordan.

Перші 4-ри треки натиском і бурею частково зносять усі попередні уявлення про канадську богиню своїми східними мотивами, вже згаданими Мадонними штучками ("Versions of Violence"), зафузованими гітарами, денс-хітами ("Straitjacket") та мінімальним заграванням з 8-ми бітним звуком.

Бастує цю звукову навалу фортепіанна баладка в дусі Sarah Mclachlan "Not As We" та в принципі, піковий номер альбому "In Praise of The Vulnerable Man" зі скрипочками, натяками на індітроніку і всім тим, за що так люблять Alanis Morissette.

На інших фінішних треках альбому мейкається техно ("Moratorium"), традиційні фортепіанні та дрім-попні баладки з життєстверджуючим месиджем, під які підписалась й сама Селін Діон та новомодні денслори ("Giggling Again For No Reason") з присмаком Moloka.

Мода не оминає й канадських богинь з "Догми". Бажання не відставати від усього прогресивного людства вітаються на усіх мередіанах. Тільки от одного бажання явно замало. Після таких загальних речень, Аланіс вдалось записати альбомчик з усіма вище перерахованими штуками і крапаль загубити планети своєї оригінальності заради темних коридорів шоу-бізу. В принципі, альбом можна назвати попсовим. Але зрозуміло, що не таким вторинним, як в Лами, і не таким рафіновано-нудним, як в нової Мадонни. Для мелодрам і романтичних комедій з традиційним хеппі-ендом саме то.