R.E.M. + The Kooks

R.E.M. "Accelerate" (2008)

Щось до Майкла Стайпа перестають приходити нові кольорові сни. R.E.M. накрило часткове безсоння? Якщо попередні альбоми Reveal" (2001) і "Around The Sun" (2004) виносили в повний аут і розбили об берегові хвилерізи з самого початку, то "Accelerate" починає роздуплятись десь з 4-го треку.

Зі старту тут валять спогади про драйвово-олдовий початок 90-тих, хоча акцентуватись на тінейджерський слем, здається, ніколи не було задачею коледж-рокерів R.E.M. зі славного міста Афіни, штат Джорджія. Можна відзначити гітарні переходи "Man-Sized Wreath" і що далі? Вокал Стайпа і характерний саунд банди можна впізнати з закритими вухами. А далі?

Зафузовані гітари тут роблять головною приправою ("Supernatural Superserious", "Mr. Richards"). Хоча, "Orange Crush" наприкінці 80-х, абсолютно вписувалась в свою епоху. В який поворот залітає "Supernatural Superserious" – невідомо. Якась вона така неприродня альтернатива, як на даний проміжок часу.

Після "Living Well Is the Best Revenge", "Horse to Water" та "I'm Gonna DJ" згадуються останні альбоми Smashing Pumpkins і Melvins чи Helmet 94-го року розливу. Десь зараз закінчується мода на 80-ті. R.E.M. хочуть стати піонерами моди на 90-ті? Чи просто не хочуть відставати від нового альбому Foo Fighters "Echoes Silence Patience And Grace" (2007)

Гімнастику для вух починає роздупляти "Hollow Man" з неявним відсиланням на "Man On the Moon". "Houston" з-за допомогою аналогового синтезатора малює монотонний кантрі-індастріальний заплив в грув (!?). Це вже серйозна заявка після 4-х річного мовчання.

Добиває стартових 38-м папугаїв "Accelerate". От приклад музики не тільки для ніг, але й для голови. Злий, колючий і вбивчий трек. Мюзівським "Knights Of Cydonia" доведеться потіснитись на порозі інфернальності. Був би таким увесь альбом, ціни б йому не було. А так лише № 6 в списку.

Серед цього моря важкого звучання знаходяться плейси для кантрі-замальовки "Until the Day Is Done" (з продовженням атмосфери "Hollow Man") та ще одного незрозумілого і недоречного відсилання на Muse – "Sing for the Submarine". № 9 і ще один сильний трек на пару з "Accelerate".

І вся ця катавасія за 34:34. Все, як має бути для альбомів зі "спідовим" звуком. Хоча, переплюнути альбом Le Scrawl "Eager To Please" (2004) з трек листом на 16:15, напевне поки що R.E.M. не дасться.

Не найкращий і не найгірший альбом від R.E.M. Просто 14-й.

1. Living Well Is the Best Revenge
2. Man-Sized Wreath
3. Supernatural Superserious
4. Hollow Man
5. Houston
6. Accelerate
7. Until the Day Is Done
8. Mr. Richards
9. Sing for the Submarine
10. Horse to Water
11. I'm Gonna DJ

The Kooks "Konk" (2008)

2-й альбом брайтонських балбесів The Kooks теліпається в кінці турнірної таблиці прем'єр-ліги, з явним перекосом вилетіти в 1-шу лігу для дворових команд. Так шикарно стартанути в 2006 зі своїм альбомом "Inside In Inside Out" і так жорстоко обламатись в 2008 – неприємно, мейбі. А, мейбі, це просто їх рівень. Просто тоді, їм вдалось пригнути вище своїх гітар.

На альбомі є майже все від дебютного альбому: бітлівська мелодійність, саунд, який може залабати будь-хто в сусідньому дворі, прості слова про головне, акценти і фальцетні попригунчики вокаліста Люка Прітчарда, юні кучеряшки і роздалбайство 22-річних вішалок для дівочих ліфчиків. Але от цього майже і не вистачає для повного щастя.

Здається, на новому альбомі побільшало роботи тільки в басиста. Всі інші просто, вийшли погуляти вечірніми вулицями і познімати тьолок для нічного кайфу під гітарний бренькіт. Пісень рівня "See The World", "Ooh La", "She Moves In Her Own Way", "Sofa Song" – тут можна не шукати. Вже мовчу про "Naive", яку в 2006 знала кожна собака. Знала і не забувала.

"Naive" тут тупо починає копіювати "Gap". Питання тільки для чого? Самоповтори – не найкраща штука на музичному ринку, де герої на монументі змінюються майже кожного дня, боюсь щось написати про тиждень чи місяць.

Ще там кудись рипається "See The Sun". "Always Where I Need to Be" намагається переслідувати дебютний приклад Kaiser Chiefs та їх "Na Na Na Na Naa". Менше слів в приспіві – головне, щось простіше, щоб легше було запам'ятати: там – на-на-на, а тут – дю-дю-дюююююююю.

Процвітає якийсь нездоровий похуїзм. Під то можна танцювати. І навіть дуже. Але не вистачає того, верхнього майже. Ще трохи, і "Do You Wanna" почне переливатись в "Love Shack" стареньких The B-52's, які також випустили новий альбом. "Do You Wanna", "Love It All", "One Last Time" і " Sway" – ще якось там, заплющивши очі, можна назвати найкращим, що є на цьому диску. Хоча "Sway" і "Down to the Market" запряглись заскочити на територію Maximo Park.

2-ва роки назад The Kooks хоч чимось відрізнялись від усіх інших юних британських скорострілів: Maximo Park, Magic Numbers, Hard-Fi, Razorlight, Zutons, Babyshambles. Тепер їм лишається лише гнути лінію денсу_денсу_денсу і більш нічого. І записувати кавер "All That She Wants" Ace of Base.

1. See the Sun
2. Always Where I Need to Be
3. Mr. Maker
4. Do You Wanna
5. Gap
6. Love It All
7. Stormy Weather
8. Sway
9. Shine On
10. Down to the Market
11. One Last Time
12. Tick of Time and All Over Town (hidden track)