Ретро-божественний альбом The Coral "Roots And Echoes" та заточені на крупний калібр: City and Colour „Live” та Omar Rodriguez Lopez "Se Dice Bisonte No Bufalo". Дуже неприємне розчарування The Go! Team "Proof of Youth" та традиційно посередній (без "Maybe Tomorrow" і "Dakota") репертуарчик від Stereophonics – "Pull The Pin".

The Coral "Roots And Echoes" (2007)

5-й альбом Coral без жодної зради собі та з божественним глюком на ехах та коріннях кінця 60-тих. Несподівана радість і надовго забезпечений гарний настрій та тривалий ріпіт. На 5-му альбомі чуваки якось так чудесно зійшлись, зігрались і танцювались до повної відсутності прохідних треків та до повної відсутності бажання відшуковувати джерела, чи коріння їх треків.

Відключаєшся і ловиш кайф. І акценти фронтмена на тих чи інших речах. Така собі забавка зі звуками. Ловиш приспівно-гітарний кайф "Who's Gonna Find Me", потім барабанний початок ще одного вестерну на мексиканському кордоні "Remember Me" з піжонським випендрюванням у тому ж приспіві.

"Put The Sun Back". Просто закрити очі і кудись їхати. Дивитись на море. Кохатись. Все просто і геніально. Краще цього може бути тільки "Jacqueline" зі всіма своїми райськими яблучками і примруженими "i know" від Джеймса Скеллі та привітами бітлівській "Michelle".

Каліфорнія. Монументально-театральний "Fireflies". Атмосфера бешеного звуку і насиченого нічними пригодами звучання. Кульно.

Денсова психоделічна штучка "In The Rain" перебирає бадьору естафету топтання по калюжам в "In The Morning" з альбому "The Invisible Invasion" (2005), яка перебирає ту ж штучку в "In The Forest" з "Magic And Medicine" (2003). Гіперкруто!

Підбалконна серенада "Not So Lonely". Голівуд. Старий Голівуд. Серенада прощання. Любов. Любов. Любов. Квіти та ірискові кісски. Метелики на флейтах. Лямур.

Пофігістичний вояж "Cobwebs" пляжами, де ширяла душа Джимі Моррісона, де Маніту розливає божественний амброзій, сонце так високо, хвилі так близько і дівчата такі голі. Шкода, що літо як і завжди швидко пролетіло. Море, море, море.

"Rebecca You". Тут ставати на коліна і молитись на цей трек. На голос Джеймса Скеллі, на гітари, на перкусію, на сакс, на піаніно, на скрипки. Божественно-сумний трек прощавання з цим літом. Сльози і радість. І "Rebecca You". СУПЕР.

Басова меланхолія і психоделія "She's Got A Reason" та ці наголоси на "end more". Офігенно.

І на добраніч дітки. "Music At Night". Останній трек і має таким бути. Більше – жодних варіантів. Розмальований хіпі поїзд до раю. Голоси ангелів, які вже їх зустрічають і знають ім'я кожного та його улюблену квітку, дівчину, кіношку, ну й куди ж без музики. А музика в нас одна – The Coral "Roots And Echoes".

1. Who's Gonna Find Me
2. Remember Me
3. Put The Sun Back
4. Jacqueline
5. Fireflies
6. In The Rain
7. Not So Lonely
8. Cobwebs
9. Rebecca You
10. She's Got A Reason
11. Music At Night

City and Colour „Live” (2007)

Такі альбоми бувають дуже рідко. Без пантів, піару, електрогітар, барабанів та інших модних прибамбасів. Тільки акустика. Гітара, піаніно і голос. Виходить чувак і всі ці монстри року, панку, емо, хардкору, хеві-метал, і бла бла бла, можуть звалити нафіг, і битись головою об стінку.

Місто і колір Далласа Гріна, Онтаріо. Це щось справжнє. Живе. Навіть студійний альбом „Sometimes” (2005), якому дали нагороду за найкращий альтернативний альбом в канадському Juno Awards, це не те. Пісні ті самі. Але тільки пісні. Тут 400 відтінків, варіацій, сеансів, кольорів смутку.

У все це важко і неважко повірити, знаючи, що "City and Colour" це проект Далласа Гріна, який в робочий і вільний від акустики час – вижигає в Alexisonfire.

Досить крутій канадській емо-коровій банді. Принаймні, їх останній альбом "Crisis" (2006) – одне з найкращих, що можна було почути минулого року. Останній трек з якого – "Rough Hands" – просто бомба.

Живий концерт. Крики малалєток I want you. Підспівування. Домашня атмосфера. Лісові мурахи під шкірою. І від деяких треків просто хочеться вити на місяць і гризти каміння.

400 відтінків розганяються від колискового шепотіння в "Forgive Me" і вибухають в підірваній, просто бешено-відчудженій, пошуковій по всій карті світу "Comin Home". Стільки безпросвітності в 4-х хвилинному треці вже давно не було. І це без криків, скрімів і запилів на електрогітарах та іншого поверхневого фуфла.

Не відстають від неї ні "Like Knives", ні "Sam Malone", "Day Old Hate", ні " Confessions". Розганяє хмари на 4:35 "Save Your Scissors". А далі знову гітара накручує це божевільне відчуття самотності. "Casey's Song", "Sometimes (I Wish)" та "Sensible Heart " взяті до купи та помножені на всі попередні треки просто атомною бомбою взлітають в "Happiness By The Kilowatt".

Живий альбом. Ставити час від часу, щоб просто перевіряти чи ти ще живеш на цій землі, чи просто тупо існуєш. Або ж постійно. Хто як витримує.

1. Forgive Me (unreleased)
2. Comin Home
3. Like Knives
4. Sam Malone
5. Day Old Hate
6. Confessions (unreleased)
7. Save Your Scissors
8. Caseys Song
9. Sometimes (I Wish)
10. Happiness By The Kilowatt
11. Comin Home (alt performance)
12. Save Your Scissors (alt performance)
13. Sensible Heart (unreleased)

Omar Rodriguez Lopez "Se Dice Bisonte No Bufalo" (2007)

Вокаліст Mars Volta забадяжив ще один свій сольний альбом. І до того ж на багато кращий, ніж дещо нуднуватий вольтівський "Amputechture" (2006). Тут шикарний коктейль з психоделу, блюзу, джазу та бурхливої пуерто-ріканської фантазії + далека космічна гравіцапа з різними примочками обплетеними червоними, синіми і зеленими проводами.

"The Lukewarm" та "Luxury Of Infancy" – тільки унікальна хімічна прелюдія до "Rapid Fire Tollbooth". Голос Омара ви ніколи не забудете, як і його гітару. Джимі Хендрікс напевне в раю радіє за свого камарада по зброї. Убойний сакс.

Перехідне шаманство "Thermometer Drinking The Bussness Of Turnstiles" зі своїми примочками викидає на "Se Dice Bisonte No Bufalo". На перші звуки – якусь оду радості на гелікопетрі, а з 1:36 – це вже найкращий трек диску. Фортепіано розкладається до найменших атомів, голос Омара в далекий космос, а гітара – туди, де ще не ступала людська рука, нога і все інше.

Дзвінке тремтіння "If Gravity Lulls I Can Hear The World Pant" від стріли в мішені. 2:46. Все чудесне і неймовірне розпочинається за 1:12 до закінчення треку. Як далеко всяким укр. і рос. пєвцами до цієї простоти такого короткого треку.

"Please Heat This Eventually". Найдовший трек альбому. Якийсь бешений розколбас. Нескінчений джем-сейшн і слем сакса та гітари. Ботанам не рекомендується. Хіба що після доброї трави.

"Lurking About In A Cold Sweat (Held Together By Venom)" і "Boiling Death Request A Body To Rest Its Head On" – як абсолютне протистояння і простиставлення. 1-трек – якась космічна банда інопланетян проводить експерименти над живими гітарами – вживляє їм якусь радість і гадість. 2-й – то вже наші земляни. Джаз, блюз і ще бог-зна що. Для найбільш стійких.

"La Tirania De La Tradicion". То вже якісь відьмацькі польоти на якомусь зорельоті, який в процесі польоті розпадається на шматки. На тверезу голову краще не слухати. Хіба що нервувати сусідів.

Як пишуть – маст хев. Подвійний маст хев. Не для всіх і не для кожного.

1. The Lukewarm
2. Luxury Of Infancy
3. Rapid Fire Tollbooth
4. Thermometer Drinking The Bussness Of Turnstiles
5. Se Dice Bisonte No Bufalo
6. If Gravity Lulls I Can Hear The World Pant
7. Please Heat This Eventually
8. Lurking About In A Cold Sweat (Held Together By Venom)
9. Boiling Death Request A Body To Rest Its Head On
10. La Tirania De La Tradicion

The Go! Team "Proof of Youth" (2007)

Їх попередній альбом "Thunder Lightning Strike" (2004) можна було брати в космос і ніколи більше не бачити Землю. Стрілятись, щоб ніколи більше не бачити різноманітних уродів. Втікати в пустелю, ставати Робінзоном Крузо, зариватись в землю і нічого більше не слухати. "The Power Is On", "Junior Kickstart" та "Huddle Formation" – свята трійця шкільної команди підтримки. Символ віри. Все інше – єресь.

А це. Це просто… Ну не можна ж так пацики і дєвушкі. Не можна. Ще перший трек "Grip Like A Vice" – ну ще так собі. Все інше – одні незрозумілі кричалки і пародія на попередній альбом. Фігово якось після таких альбомів. Фігово.

"Thunder Lightning Strike" (2004) потрібно брати в космос і ніколи більше не бачити Землю. Стрілятись, щоб ніколи більше не бачити різноманітних уродів. Втікати в пустелю, ставати Робінзоном Крузо, зариватись в землю і нічого більше не слухати. "The Power Is On", "Junior Kickstart" та "Huddle Formation" – свята трійця шкільної команди підтримки. Символ віри. Все інше – єресь.

1. Grip Like A Vice
2. Doing It Right
3. My World
4. Titanic Vandalism
5. Fake Id
6. Universal Speech
7. Keys To The City
8. The Wrath Of Marcie
9. I Never Need It Now So Much
10. Flashlight Fight
11. Patricia's Moving Picture

Stereophonics "Pull The Pin" (2007)

Stereophonics. Хто не знає їх "Maybe Tomorrow" і "Dakota". Fm-ні станції розкрутили їх до абсолютної невагомості та тотальної впізнаваності (цих 2-х треків). Вся інша їх творчість вкрита густим туманом невідомості. Все, як завжди: 2-3 балади розгублені між десяткою інших більш-менш прохідних поп-треків з голосом Келлі Джонса.

Так і тут. Перші 2 бойовички з чомусь вже відомими мелодіями і рок'н' рольним угаром. "Soldiers Make Good Targets" перегукується з "Help Me (Shes Out Of Her Mind)" з альбому 2003 року. Що змінилось?

Далі вже традиційна баладка "It Means Nothing" в дусі Bon Jovi, хриплий голос сина Тома Джонса і гітарні переливи до безкінечності як і в "I Miss You Now" з того ж 2003 року.

Знову рок'н' рольний бойовичок не першої свіжості "Bank Holiday" і знову сльозоточивий заплив "Daisy Lane"

Медляк "Stone" – напевне, слабенька претензія на хіт усього альбому. І знову бойовички. Такі собі уельські гірки: "My Friends", "I Could Lose Ya" (важчий і серйозніший варіант "Dakota" і якісь панкові нотки від Ramones). Далі знову суцільний 60-ний період і відповідно – ретро-період 90-00.

Чи то алюзія на Beatles, чи то на Hollies (що більш ймовірно): "Bright Red Star" – закономірна претензія на хіт усього альбому. Не добре, не супер, але нормально. Постпанківське звучання "Lady Luck" – це вже щось добре + залишені спомини про Manic Street Preachers.

Ну й сіреньке закінчення альбому: непотрібний трек "Crush" і де що кращий "Drowning". Все це десь колись гралось. Те ж саме є і в Coral. Але там є геній і фантазія, а тут – майстри виготовлення радіо-хітів з вже готових шаблонів.

1. Soldiers Make Good Targets
2. Pass The Buck
3. It Means Nothing
4. Bank Holiday
5. Daisy Lane
6. Stone
7. My Friends
8. I Could Lose Ya
9. Bright Red Star
10. Lady Luck
11. Crush
12. Drowning