Alina Orlova "Mutabor" (2010)

Орлова подорослішла і дозріла до більш продуманої роботи з саундом своєї ностальгійної фантазійності, де грайливості та спонтанності стало трохи менше.

Гра, як несерйозність, повністю окопалась в карнавальних номерах салонного кабаре. Орлова чудово розуміє обмеження застиглих романтичних форм. В "Чудесах" – обстьобується наївність любовних страждань в їх закам'янілій формі. Карнавальність підсумовується майже анекдотичним текстом, де є слова "дєті в подвалє мучілі кошку". "Amerika" – карнавалить легковажністю над стилістичними фігурами романтичного спрямування, де кітчевість (масовість) йде в парі з синтетикою 80-х, а навколо загадкової меланхолійності в піснях жителів східної Європи відчувається самоіронія.

Мінімалістичне фортепіанко у баладках голосить про втрату когось важливого, або про невистачання в житті чогось важливого і тільки талант Орлової та сюрреалістична свідомість дозволяє їй пройти неушкодженою по такому мінному полю романтики ("Širdis", "Лихорадка"), де щастя таке ефемерне і тому впасти у банальність дуже просто. В баладних моментах вокально відчувається вплив Кейт Буш ("Stars", "Anyway", "Bobby") і схоже, останній альбом Beach House Орлова також чула.

В баладному дискурсі психо-фолкної загубленості дуже добре активізується ефект еха ("Čia"), яке шаманиться тривожною мерехтливістю і це дуже як промовисто говорить про композиційний талант Орлової. Не відбігаючи від баладної ностальгії, Орлова ще навіть встигає дати Штірліца ("Fireflies"), який просить біль трохи десь зникнути з його горизонтів.

Меланхол баладності традиційно будується на темі повторювання (ефект еха вже згадувався). Заглючене кружляння над своїми ранами чатується пост-роковими гітарами, увесь пафос страждань яких, руйнується торжественним позитивом оркестровки. Тому "Anyway" – найкращий трек диску в моменті продуманої праці з саундом.

Поряд з цією темою кружляє й "Ajajai", де магнетизм самокопання у ранах від втрати чогось романтичного перебороти дуже важко. Мінімалістичність підкреслює, що думки тут лише про одне єдине. Іронічність поховальних дзвіночків у тому, що якщо вони й дзвонять по комусь чи чомусь, то завдяки силі Уявного – то були лише ілюзійні предмети чи суб'єкти. Гітарно саунд перекликається з альбомом "Vergessene Pfade" (2006) німецьких фолкерів Neun Welten та й моменти скандинавської версії психо-фолку там також проскакують.

Де баладність гуляє казковим лісом – закономірно з'являється оптимістичне вальсування дрім-попу, повз якого Орлова не могла пройти за будь-яких обставин ("Forewa", "Vaikelis") і це розбризкування радістю було записано на небесах від створення світу.

В дрім-попних дитячостях – однозначним хітом альбому (не применшуючи й заслуг інших треків) є "Šilkas", який відзначається заквітчаною силою урочистого (завдяки органчику) і ранкового єднання з природою та гармонією з навколишнім світом.

Які б там не були сентиментали щодо первісної краси "Laukinis Suo Dingo" (2008), але цивілізованість "Mutabor" – є на голову зрілішою роботою Аліни Орлової, яка ще й змогла уникнути синдрому 2-го альбому, об який обламати зуби багато хто з всесвітньовідомих. З чим Вас й вітаємо.

1.Širdis
2. Šilkas
3. Лихорадка
4. Stars
5. Vaikelis
6. Bobby
7. Чудеса
8. Anyway
9. Kibirkštėlė
10. Amerika
11. Ajajai
12. Čia
13. Fireflies
14. Forewa