The Radio Dept., Joanna Newsom, Autechre, Hurts, Black Rebel Motorcycle Club

The Radio Dept. "Clinging to a Scheme" (2010)

Шведські шугейзери з креном в бік індіпопу, чи шведські індіпопи з креном у бік шугейзу, після історичного успіху минулого альбому "Pet Grief" (2006), намагаються втриматись на вершинах радіочастот.

І це їм вдається, відсотків так на 90. Милі переливчики скандинавських гедоністів не втратили ні своїх радіовставок, ні шумочків навколишньої природи, ні обов'язкових інструментальних запливів. І головне, що The Radio Dept. не втратили ефекту своєї мелодійності.

Мажористі інтонації бабиного літа дуже так активно з цього альбому починають поєднувати їх зі своїми зьомами Air France (а там недалечко й до jj). Балеарик-попні успіхи останніх можна дуже просто відшукати на "Clinging to a Scheme".

Новизнячність диску The Radio Dept., не вмощуючись у звичному миролюбстві, починає шастати не тільки успіхами Air France, але й активно експлуатує усе добре, що можна знайти в ще одних скандинавців – a-ha ("Never Follow Suit") та несміло залазить на піжонисто-аристократичну територію нових романтиків ("David"). Прихлопи-притопи вміло поєднуються з серпанковими враженнями гедоністичного релаксу заколисаного лагідним сонечком.

Як факт, за першість кращого треку альбому активно змагається моторна денсулька "Heaven's on Fire", за якою намагається не відставати й вже згадана "Never Follow Suit". Стартовий і фінішний трек – також ходять в мажорах. От тільки тих 10 відсотків до успіху "Pet Grief" – все ж не вистачає.

1. Domestic Scene
2. Heaven's on Fire
3. This Time Around
4. Never Follow Suit
5. A Token of Gratitude
6. The Video Dept.
7. Memory Loss
8. David
9. Four Months in the Shade
10. You Stopped Making Sense

Hurts "Wonderful Life" (2010)

Стильні манкуніанці Hurts зі своїм EP (фанатська, чи офіційна – то неважливо) в очікуванні серпневого альбому поставили один з найкращих монументів в пошану славних 80-х, який вже декілька місяців ганяє інетна туса на ріпіті.

Нові романтики Spandau Ballet – можуть кусати лікті від такого порівняння зі своїм трендовим ренесансом. Tears for Fears – можуть здивуватись від такого вміння понизити градус романтичного пафосу. Gary Numan – просто порадіти за манкуніанців. Duran Duran, з огляду на свій останній диск та останній диск The Killers – можуть пролітати над іншими територіями.

Безперечно, однією з перших алюзій буде відомий хіт ліверпульця Black "Wonderful Life" 1987 року розливу. Але якщо у нього була якась ще надія на якесь світле майбутнє, то Hurts – розвертають романтичний полюс у протилежному напрямку. Їм відомо, чим усе закінчилось. Тому й фаталізм тут навіть недоречний. Лише хітова констатація факту гріхопадіння зведена до стильної, артистичної форми. Втрачати вже немає чого. Ні обіцянок, ні пробачень. Ілюзії деконструкнулись у розквітлу квітку на могилі романтизму. Аскетично-сексуальну, а отже, й парадоксальну. Бо чим ще можна жити після апокаліпсису?

1. Wonderful Life
2. Wonderful Life (Arthur Baker remix)
3. Blood, Tears & Gold
4. Illuminated
5. Silver Lining
6. Unspoken

Black Rebel Motorcycle Club "Beat the Devil's Tattoo" (2010)

5-й диск фріскових фанатів олдскулу з ракенрольними питаннями. BRMC привозять своєрідний веселковий альбом, де більше буяє гаражно-психоделічний гульбан у вічність, ніж намагання бути зрозумілими, як це пропонує хітова естетичність, того ж "Baby 81" (2007).

На "Beat the Devil's Tattoo" переважають психоделійні тягучки з загрувленим дісторшином та наскрізь прошитим блюзом. Мотобанда згідно заповітів "Howl" (2005) дозволяє собі декілька акустичних баладок під 60-ті, де гаражно-нойзячна зазубреність падає ніц перед фальцетним возхвалянням заходу сонця десь на якомусь ранчо. Інколи прописуються декілька пручавистих бойовичків, хоча їх темповість більше стремить до загальної лінивості.

Олдскульний дух рулить беззаперечно. На "Evol" чуються собачки (тільки втомлені якісь) The Stooges. Психоделія дрочиться напалмовим вижигоном з фільмів про В'єтнам. На фініші BRMC нарешті роздупляються і дають проникнутись принаймні джемистими треками "River Styx", "Aya" (добре), "Shadow's Keeper" (дуже добре), "Half-State" (добре), тому в цілому мотоциклісти балансують на своєрідній гармонії для посвячених, не особливо збираючи манатки в хіт-паради. Можна, навіть написати, що той дисковий гульбан, як й будь-який гульбан, адресований лише собі. Тобто пацикам з бенду Black Rebel Motorcycle Club.

1. Beat the Devil's Tattoo
2. Conscience Killer
3. Bad Blood
4. War Machine
5. Sweet Feeling
6. Evol
7. Mama Taught Me Better
8. River Styx
9. The Toll
10. Aya
11. Shadow's Keeper
12. Long Way Down
13. Half-State

Joanna Newsom "Have One On Me" (2010)

Каліфорнійське чудо природи пропонує усім бажаючим 3-х дисковий марафончик своїми еклетичними досягненнями. Більшість добра на користь діви Джоанни трубадурять у зв’язку з її 2-м альбомом "Ys" (2006), де вона стиглим яблуком возносила адорації навколишнім цвіркунам. Хоча її вибриконистий дебютник з вокальною гумориною "The Milk-Eyed Mender" (2004) з ефективної точки зору – цікавіший на увесь мільйон.

Ну, але дитятко мало колись вибратись з пачворкових лабіринтів і самою стати ненькою-природкою з усією наступною академічністю, тихістю і колисковістю. Від іронічної грайливості фрік-фолку – тут немає майже жодних слідів, а панує втихомирений фолк в парі з авант-попом та різними добавками.

Якби шкода не було, на 3-х дисках, якось вже прогнозовано є лише декілька треків, що заслуговують на якусь особливу увагу і з яких спокійно можна було зробити один диск і особливо не вимахуватись концептуалом (якщо такий є). В The Knife на першому диску хоч іронізували над первісним бульйончиком та фантастичною можливістю перехідних зразків. А тут усе серйозно, як й належить бути під час підготовки до виконання колискових гойдалок.

На усіх 3-х дисках, деколи, аж занадто багато Кейт Буш. На характерних запливах у 60-ті передаються салюти Vashti Bunyan. Десь пробігає навіть тінь Еви Кессіді. Академічність окопується у мінімалістичності і не хоче звідти вибиратись взагалі. Ліричність підтримується лірами, а метеликоподібна замріяність – флейтами. Інколи, для мініатюрного підтримування порядку – застосовуються барабанні бугі-вугі.

Лірична піднесеність мами-природи, тобто природи-мами (тут легко впасти в такий собі пантеїзм), тобто, мама – всьому голова, проходячи гімнову форму повільно впадає у стриманий меланхол, де ніч – або ніжна, або – сніжна. На цьому етапі символічних стосунків закономірно з’являються викаблучні нотки театральності та навіть регтаймовості, які однак не рятують собою загальну одноманітність картини.

Там, де Джоанна впадає у дитинство, чи навіть романтиться з міфічними драконами – усе оживає, де починає впрягатись в академічну форму – з’являється якась Sarah McLachlan зі своїми думами про падючого з даху ангелочка, який прозрів до земного життя з тьолками. Усе, безперечно, майстерно виконано, але нудно – аж до схоластики.

Поміж усього бобрячого добра, можна виділити: "Easy", "In California", "Esme" та "Kingfisher". Усе інше, можна вважати тестами на вагітність поставленими у інсталяційну рамочку і ностальгізувати за гумористично-інтонаційним вибриканством дебютного альбому.

Disc 1

1. Easy
2. Have One On Me
3. '81
4. Good Intentions Paving Company
5. No Provenance
6. Baby Birch

Disc 2

1. On A Good Day
2. You And Me, Bess
3. In California
4. Jackrabbits
5. Go Long
6. Occident

Disc 3

1. Soft As Chalk
2. Esme
3. Autumn
4. Ribbon Bows
5. Kingfisher
6. Does Not Suffice

Autechre "Oversteps" (2010)

10-й альбом культових британських електронщиків, над яким довго висів меч фейковатості.

Autechre без розкачок заселяють чорні дірки "Oversteps" монументальним дарк-амбієнтом заглітченим по самі парсеки. Чорних пустот інколи більше, ніж астронавтів Всесвіту, тому деколи доводить перестрілюватись айдіемними бластерами з невідомим противником. Загальна монументальність борні за права людини у космосі, інколи відволікається стрибками у часі та більш світлішими та переливчистими моментами (спогадів), ніж загальне дарк-амбієнтове тло, чим нагадує олдскульну електронічку до мультів французького режисера Рене Лалу.

Але романтика космічної небезпеки перемагає у цьому легкому двобої зі земними спогадами шляхом героїчного прикладу минулого, тобто шляхом мантрування олдскульного саунду. Тому десь з 2-ї частини диску стає більш зрозумілим, що британці знаходили натхнення в роботах Клауса Шульце, особливо на диску "Mirage" (1977).

Зрозуміло, що й олдскульний саунд загортається Autechre у їжакуватий глітч, щоб також транзитно пробігтись звуковими джунглями в пошуках чогось жваво-денсульного (розважатись героям також потрібно). Зважаючи на міражистість виникає думка про фейкнутість усього що відбувається. І ця фейкнутість й є фішкою саме такого саунду, оскільки героїв змушені боротись з Великим Невідомим. Тому часто такі пейзажі й розсипаються резонуючою колючкою від розуміння, що героїчна боротьба з Невідомим, лише плід уяви, де уся монументальність використовується на ставання у позу, а не на польоти чорними дірами у будь-якому напрямку.

"Oversteps" – легший для сприйняття, ніж попередній диск "Quaristice" (2008), але особливих преференцій для Autechre, особливо, у порівнянні з ранніми альбомами, не приносить. Звичайний трендовий вояж ретро-минулим.

1. r ess
2. ilanders
3. known(1)
4. pt2ph8
5. qplay
6. see on see
7. Treale
8. os veix3
9. O=0
10. d-sho qub
11. st epreo
12. redfall
13. krYlon
14. Yuop