Vampire Weekend, Broken Bells, The Slew, Thee Silver Mt. Zion Memorial Orchestra, The Album Leaf

Vampire Weekend "Contra" (2010)

Ньюйоркерські вампіри після позитивно прибацаного на усю голову дебютника, банально налітають на феномен 2-го альбому, де усе, як вже зрозуміло – трохи гірше.

Нє, ну дитяча каруселька місцями кружляє ще швидше і швидше. Пол Саймон, бароко-поп, Talking Heads, афробіт – також на місці. Доточилось трошки електронічки, присутні семпли з треку M.I.A і навіть автотюн. Фальцетність – усе вище та вище. Але вікендна атмосфера вампірів вже не так зносить голову.

Вибухів менше, більше одноманітності. Якщо на попередньому стартові треки відразу розсипались бенгликами та жбухали до переможного фінішу, то тут тільки "White Sky" без жодних сумнів заслуговує на топи і трохи з недобором балів "Giving Up the Gun".

Каруселька крутиться, віолончельки та фортепіанні забіги добавляють статусності навколишнім танцям, клоуни ходять на язиках, але чогось не вистачає. Вилітають класичні салюти The Left Banke ("Taxi Cab"), які своєю тихістю вигідно вирізняються перед денсульками. На "Run" пробігають совкові Бременські музиканти. За радість вихідного дня, коли можна покусати будь-кого і тобі нічого не буде – відповідає "Cousins", але вже якось автоматично і монотонно, а на подальших треках – й надто затягнуто, що аж хочеться перемотати ці меланхолії на фініш.

1. Horchata
2. White Sky
3. Holiday
4. California English
5. Taxi Cab
6. Run
7. Cousins
8. Giving Up the Gun
9. Diplomat's Son
10. I Think Ur a Contra

Broken Bells "Broken Bells" (2010)

Danger Mouse, який вже кота з'їв на ниві кооперації з іншими старами, зачудив проект Broken Bells з фронтменом інді-банди The Shins Джеймсом Мерцером.

На сцені виблискує 60-кий оркестрований ретро-саунд (де хаммонди рулять і рулять) та посягання на досягнення брит-попу. "The High Road" і "Vaporize" відразу ж просяться в хітпаради.

Увесь інший простір займають характерні для 60-х та 90-х звучочки, між яким у британському варіанті розміщені ще ого-го які місточки традиції та спліну. Розбавляють брит-поп та вестернові оркестровки в дусі Морріконе характерні, як для 60-х так й для 90-х психоделічні нотки (з твін-піксними пульсаціями) та гедонічно-фальцетні сінті-денсяки.

Баладки витримані у фірмовому британському стилі, на яких згадки про ще один проект данджерного мауса The Good, The Bad & The Queen (з Албарном) розсипаються адораціями бітлам та кінксам з характерним острівним гумором. Бо якщо акустична приблюзована баладка – це суворо витриманий стайл, то обігрування на "October" мелодій "Delicate" (1993 року народження) Terence Trent D'Arby – то якось так хворобливо-сексуально (в доброму сенсі).

Для ще більш модерного ефекту альбому можна згадати ще, наприклад  Oasis, але це аж ніяк не применшує заслуг Broken Bells перед народом.

1. The High Road
2. Vaporize
3. Your Head Is On Fire
4. The Ghost Inside
5. Sailing To Nowhere
6. Trap Doors
7. Citizen
8. October
9. Mongrel Heart
10. The Mall and Misery

The Slew "100%" (2009)

Ще один супер-пупер проект у складі відомих менів. Kid Koala, DJ Dynomite D, та групісти Wolfmother Кріс Рос та Майлз Хескет. Електронно-ракенрольна братва лабає засемпльований та заскретчений сирий Black Sabbat, який нормально так качає атмосферу (плюс, вилазки на територію фанку). Зустріч блюзону та хіп-хопу нещодавно відзначали Blakroc, а тут ще одне таке щастя.

Така зарядка для мускулів – то, безперечно, не перша така фізкультурка за останні 30 років. Тому нічого не вигадуючи The Slew дістають своїм качальним грувом та майстерністю Kid Koala.

Цей рівень витримується на усі 100. Некачалок ніби не спостерігається. Скретчі ранять вуха. Та й з іронічністю в чувачків, все пучком (чого не скажеш про останній диск Wolfmother). Канонічний фініш загортає усе нафіг. Пострільно-поїздний "Robbing Banks" – однозначний зебестік.

1. 100%
2. It’s All Over
3. Problem Child
4. You Turn Me Cold
5. Wrong Side of the Tracks
6. Robbing Banks (Doin’ Time)
7. The Grinder
8. Shackled Soul
9. Southeast Soliloquy
10. Battle of Heaven & Hell

The Album Leaf "A Chorus of Storytellers" (2010)

Каліфорнієць Джиммі Ла Валль, гітарист пост-рокерів Tristeza та дружбан Sigur Ros намагається своїм амбієнтом та пост-роком дотягнутись до вершин свого попереднього диску "Into the Blue Again" (2006).

Дружбанство з Sigur Ros і Telefon Tel Aviv не минає даремно, але цілісність та життєвість попереднього диску швидко зникає на "A Chorus of Storytellers" коли починають з'являтись якісь кітчеві кельтські скрипочки.

Подальша саундтрекізація для містерій та казочок набуває помітно світлішого ефекту (порівняно з попереднім диском). Розмита медитивність починає діставати своїми не попадання у коанні канони, як це було на "Into the Blue Again". Вокал Джиммі дозволяє собі багато чого зайвого.

Заглітчені сігуристи не дотягують своєю містичністю до саспенсних глибин "Red-Eye" чи радості "Broken Arrow". Збаналізованість  ідей Explosions In The Sky – не дає спати останнім на хмаринках. Мелодрамність заливається романтичним сиропами, які не мають жодного фіксуючого моменту. Вокалізації не доростають до рівня "Always for You", "Writings on the Wall" чи "Wherever I Go". Елегантність рівня "Wishful Thinking" – десь дуже далеко й приближно спостерігається на "Summer Fog", але вже в занадто сентиментальному характері.

Санта-клаусний інфантіл перебиває усю мазу пов'язану з The Album Leaf.

1. Perro
2. Blank Pages
3. There Is a Wind
4. Within Dreams
5. Falling from the Sun
6. Stand Still
7. Summer Fog
8. Until the Last
9. We Are
10. Almost There
11. Tied Knots

Thee Silver Mt. Zion Memorial Orchestra "Kollaps Tradixionales" (2010)

Культові канадські пост-рокери після успішних канікулярій за кадрами Я приходжу з дощем, вальсуючи припливають з новим диском.

Суб'єктивно, це вже краще, ніж більш риффований попередній альбом "13 Blues For Thirteen Moons" (2008), тим більше, що "Kollaps Tradixionales" намагається повторити долю "Horses In The Sky" (2005).

Оркестрованим блюзом тут затарюють зі старту, а не чекають поки закінчаться якісь концептуальні фішки. Пост-рок, який сіоністи з собою не ідентифікують, дрейфує у теплих обіймах прог-року, чи навіть неофолку, а інколи заграє з територіями Arcade Fire або The Antlers, чи вповзає не в чужу для себе естетику кабаре (прикрашання смерті гірляндами), що свідчить про те, що з самоіронією в меморіальних оркестрантів все ок.

За стартовий трек вони встигають відвальсувати у фолкових ритмах приблизно 3-ри частини і обійтись без апокаліптичного ламання рук та засмічення плакальним попелом навколишньої території.

Згадок пролітає багато про що. Культові британські ейсід-фолкери Comus (альбом 1971 року "First Utterance"), Вельветні андеграуди. З трохи молодших – Current 93 чи Sol Invictus.

Дружні лапи неофолку розрулюють апокаліптичний хаос. Просторова загубленість вальсує до наростаючої стагнації, щоб зашарюватись думістикою. Театралізована панахидність ілюструє саундом деякі картини прерафаелітів з далекого 19 століття. Фолконавти шукають щось втрачене у пустотних розривах, тягар яких посилюється фідбеками та електроорганчиками.

Здається, ще трошки й славні покрови "Horses In The Sky" (2005) впадуть й на "Kollaps Tradixionales". В отому "здається" та "ще трошки" – уся фішка альбому. Америку тут не відкривають. В неї вгризаються ще глибше. І не металічними бурами, а колисковими. Ефект тупих ложок – відповідний.

1. There Is a Light
2. I Built Myself a Metal Bird
3. I Fed My Metal Bird the Wings of Other Metal Birds
4. Kollapz Tradixional (Thee Olde Dirty Flag)
5. Collapse Traditional (For Darling)
6. Kollaps Tradicional (Bury 3 Dynamos)
7. 'Piphany Rambler