Гомоэротіческій стьоб над британськими бандюками і російськими олігархами в перехресних флаконах від Гая Річі під гаражний рок та панкуху.

Розлучення віпів, окрім виплат крутого бабулєса, як в і більшості нормальних людей, інколи закінчується на диво позитивними результатами. Пол Маккартні записав під ніком Fireman прикольний альбомчик матюгальних месиджів своїй колишній. Гай Річі отримав від Мадонни, яка заїбала, окрім модного відстеження останніх музичних тенденцій, ще й поголовним всиновленням усіх племен та народів, нехілу торбу лавесів і запустив в ефір свою нову кіношку. Кіношку, на стиль якої (як й попередніх робіт Річі) орієнтувалась Мадонна в своєму дебютному фільмі Бруд і мудрість.

Після нефонтануючого Револьвера, Річі не відходячи від каси, зняв фільму в згідно усіх попередніх традицій, ще й простібнувся над своїми переслідувачами на кіношному Олімпі – авторів Щасливого числа Слевіна. Простібнувся й над мультом Змивайся. Смертельна зброя обстьобується в вийобуванні російських братків своїми шрамами. Інший постмодерн зустрічається децл нижче.

Ракенролєр продовжує перехресну лінії попередніх його фільмів, завертаючи ситуацію до повного піздєца, щоб десь на фініші розплутати море трупів, бабла і неповторної феєрії підстави. Враховуючи останні тенденції на ниві британської нерухомості, на екранах з’являються рашенські олігархи з естетичною натурою та дикою російською мовою з закордонним акцентом.

Можна відразу сказати, що російські персонажі у всій своїй картонній негативності, недотягують до безбашеного образу Бориса з Спіздили. Завдяки своїй поганій російській вони наближаються до східних сентиментальностей Кроненберга в його останньому фільмі Eastern Promises. Рашенські зальоти рятує тільки сценка розіграна під ноти Сєктора Газа.

Кліпова зйомка навколо бандюківського бабла, драчок під The Subways, перестрілок, наркоти і тьолок розрулюється з-за допомогою флешбеків, вповільненої зйомки та інших кольорових заманух. Свінгуючі ритми похуїзму та гаражної дикості реверансять класному саундтрековому плейлисту.

Ракенрольна лінія (з косом під Піта Доерті + в епізодах крутиться сам Людакріс) зі своєю психоделічною красою на диво невиразна і розмита. Садо-мазохістичний режисер навіть не показав глядачам щасливу картину, навколо якої й відбувається усі перипетії. Це може свідчити лише про наступне продовження історії Ракенролєра.

Увесь сміх фільму крутиться навколо героя Джерарда Батлєра, обстьобуючи його леонідні замашки з 300 спартанців та танцювальні па з титрами від P.S. I Love You. Чому увесь гумор вентилятрить навколо містера Раз-Два – майже невідомо. Чому вся еротіка стікає біля сексульної бухгалтерки російського олігарха схожого на Абрамовича – зрозуміло без слів. Вповільнена зйомка мулатної жоповимахуйки а-ля граціозність розслабленої пантери і злизування крему з пальчика – доводить до інфаркту не одного хлопчика.

М’ясорубка фільму перемелює усі ефекти та стереотипи, якими наповнена ніжна кримінальна душа і видає нагора веселі діалоги, ключові приколи та дієтичні кока-коли. Неполіткоректність Ракенролєра закатує в асфальт голубу тематику недолюдськості гоміків, емігрантського расизму, піндосне геройство з врятуванням світу від мухи-цеце в альпійському шоколаді та тупачізм москальського мачізму. Всі баби – блядульки. Небо – синє. Травичка – прикольна.

В моментах поза героєм Батлєра фільм провисає, стає нудно-філософською, втрачає драйвовість та опускає планку ранніх фільмів Річі. Хоча герой Батлєра, якщо так розібратись – взагалі лєвий і не центральний. Незрозумілим у своїй зрозумілості є його перепихон з бухгалтеркою. Але намотування кругів навколо любовного освідчення його найкращого дружбана – то всі гроші. Річі не дає спати всесвітньовідома сцена з покладання рук Ксеркса на плечі царя Леоніда.

Чувак довго не може відійти відійти від голубих освідчень френда і транзитом через шпальні натяки на відсос закінчує гомоэротічною сценою з російськими братками в фуражах Червоної Армії під Сєктор Газа. Сценка гонки-переслідування на залізній дорозі – просто ульотна в своїй антифізкультурній пропаганді.

Мозаїчність фільму, можлива перетасовка кадрів і постійна паралельність – все це фігачить заради ефекту випадковості, чи як називають москалі – "Єво вєлічества случая", або як співає Трікі – "Hell Is Round The Corner". В бандюківському лайфі – випадковість – то свята штука. Ніколи не знає що буде далі і з якого кута вилетить твоя куля.

Британський босс грузить рашенського емігранта під паралельні філософствування про красу, яка єдина рятує в цьому шняжному світі і тут, бля, хуяк – гольфійською ключкою по нозі. Один хуяк – і 2-ва переломи. От такий, бля, секс, драгс і ракенрол в модній тарі. Сексу – 5 секунд. Ракенрола – хвилини 2-ві. Драгса – напевне, половина фільму. Так що, продовженню бути, бо до Lock, Stock and Two Smoking Barrels та Snatch кіношка не дотягує.

постер: kinomania.ru