Іскри біографії фронтмена культових The Clash Джо Страммера запалені з сімейних фото та відеоальбомів відомим спецом з панкухи, ракенролу і навіть репу – Жюльєном Темплом.

В запасі Темпла наявні стрічки про Sex Pistols, Rolling Stones, Blur, Девіда Боуї, Madness, всесвітньовідомий фест Glastonbury та фільм "Куля", де в головних ролях, окрім Міккі Рурка, зарепувася й Тупак Шакур.

Минулого року Темпл засвітився документалкою про фронтмена легендарних панк-рокерів The Clash Джо Страммера, про яку й пишуться ці рядки. Цього ж року має вийти фільм про, напевне, головних героїв Темпла (про них він зняв декілька речей) – Sex Pistols.

Темплу вдалось зібрати навколо багатьох вогнищ багатьох відомих людей, що знали та не знали (особисто) Страммера і які б могли розказати багато чого цікавого про нього. Окрім зазначених нижче знаменитостей, в якості розповідачів проходять старі друзі Джо, з якими він не хотів більше розмовляти, його коханки, просто знайомі, просто люди, яким подобалась його музика.

Документалка змонтажована так, що увесь цей набір хоум-відео, інтерв'ю, фотографій, малюнків, радіовиступів, анімації, концерних виступів та розповідей свідків Страммера створюює дивний ефект присутності самого Джо. Лише наприкінці фільму починаєш відчувати збільшення к-ті дієслів минулого часу стосовно лайфу Страммера. Він жив, любив, співав, писав вірші.

Джо Страммер помер в 2002 році, але ефект його присутності у фільмі (і навіть не завдяки його багаточисельним інтерву) дуже теплий та не чужий. Він є десь в фільмі. Навколо фільму. Над фільмом. Ефект написів на стінах "Цой – живий", але без соплів і легендарних ілюзій.

Темплу вдалося показати не тільки життя Страммера. Завдяки вдалому і деколи стьобному монтажу, йому вдалося передати божественні для багатьох 70-ті та 80-ті. Панківський рух, захоплення афробітом і реггі, чи ті ж намагання Страммера в'їхати в рейви 90-х.

Мультяшні вставки з Оруелівської "Свиноферми" і чорно-білих біг браззерів, які дивляться за тобою, іронізують над старою&доброю Англією, яку розхитував своїми піснями Страммер та The Clash. Розпочинаючи фільм треком MC5 "Kick Out The Jams, motherfuckers", важко очікувати на акуратно підстрижені британські газони.

Запрошені гості ненапрягають своєю присутністю, травлять байки і зізнаються у впливі музики Страммера на їх життя. Все як завжди в таких історіях. Домашня атмосфера підсилюється вже згадною натурою з багаттями, піснями під гітару та лайтами великих міст. Інтим безвіражний.

На диво адекватний Боно, базпафосно розповідає про те, як клашмени відкрили для нього новий світ і про реалізацію свободи. Мартіну Скорцезе, який також з'являється в кадрі, варто було б повчитись в Темпла, під час зйомок свого Shine A Light.

Даміан Хьорст, Джон К'юсак, Джонні Депп, Кортні Лав, Flea з RHCP, Мет Діллон, Стів Бушемі розповідають про стьобного мена, який вмів заводити публіку. Про групу панк-рокерів, які стали поп-зірками і вже не знали, що з тим робити. Про залізобетонну колєйку: успіх-наркота-розвал банди.

Джим Джармуш розповідає про Джо Страммера, який грав у його "Таємничому поїзді" і який, після, розпаду The Clash почав писати саундреки до фільмів. Всі вони розповідають про Джо Страммера, який хотів постійно змінюватись, незважаючи на бажання його фанатів бачити його крейзанутим фронтменом культової банди.

Іскри традиційної історії неформальної людини з пожиттєвим слоганом з 3-х букв: DIY, перетворені Жюльєном Темплом у вогонь, який продовжує клешувати всіх, хто знав Джо Страммера. London Calling і завжди буде це робити.

постер: moviegoods.com