В Америці, виявляється, за білого і з факелом не знайти фільмів Старого світу, і європейські режисери там сприймаються як небачена екзотика, настільки ринок монополізований голівудською продукцією. Зате француз Мішель Гондрі там за свого.

Можна перелічувати його здобутки в царині кліпмейкерства і рекламних роликів (Chemical Brothers, White Stripes, Foo Fighters, Bjork...), але значно цікавішими є повнометражні роботи “Вічне сяйво чистого розуму” за сценарієм Чарлі Кауфмана, “Наука сну”, яку ніхто взагалі не сприймає як серйозний фільм (це дійсно дуже авторський погляд на світ мрійника і винахідника Мішеля), і тепер нова картина “Be Kind Rewind”.

"Король Лев", "Робокоп", "Люди в чорному", "Чужий", "Мисливці за привидами", "Кінг Конг", "Час пік 2" – ось на чому росло покоління епохи відеопрокатів дев’яностих. Це вже потім з’явились нові кінообрії і жадібність до поповнення своїх кінозапасів чимось більш вишуканим і рідкісним, нахлинув потік колекцій фільмів зовсім іншого спрямування: поличка для культового і авторського, поличка для класики, європейської і американської, і поличка для чогось дитячого, незабутнього, часто наївного і безглуздого, але ж це був перший доторк до світу кінематографії.

В дитинстві з акторів я знала Арнольда Шварцнеггера та Жан-Клода ван Дамма, і навіть не підозрювала нічого про існування Марчелло Мастрояні чи, наприклад, Кевіна Спейсі, або навіть Шона Пенна... Йшли в прокаті фільми “Чорнокнижник-2” і “Зефір в шоколаді”, і ніякий не Джармуш чи Дейвід Лінч.

Все стало, начебто, простіше сьогодні, вже за декілька тижнів стають доступні фестивальні прем’єри і взагалі будь-що на будь-який смак в великому і могутньому інтернеті. Тільки кудись поділась та ейфорія і безкінечна радість від того, що раз в тиждень можна було ледве-ледве відшукати касету з фільмом Вуді Аллена чи Такеші Кітано. Якщо хтось, будучи підлітком, заздрив тим щасливчикам, які працювали в відеопрокатних точках, то ви зрозумієте, про що я, і будете ридати теплими слізьми в кульмінації фільму “Be Kind Rewind”.

Сюжет тут не має особливого значення для того, щоб зачіпити глядацьку увагу. Він викликає навіть підозру у своїй достовірності. Це поштовх до дії і не більше. Джері (Джек Блек) потрапляє під лінії електропередач, приходить намагнетизований в старенький відеомагазин Містера Флетчера (Денні Гловер) і всі касети стають порожніми. Разом з продавцем Майком (Мос Деф) вони починають знімати свої версії давно відомих фільмів. І головне, що всім покупцям якраз цього і хотілось. Згодом все містечко Пассаїк починає приймати участь у зйомках, і це надає людям зміст у житті. Так їм нічим пишатись, окрім неперевіреної легенди про те, що саме в Пассаїку, Нью Джерсі, народився джазмен Фетс Уоллер...

Маленьку похилу крамничку хочуть прикрити і знести весь будинок, щоб побудувати комлекс сучасних кондомінімумів і в таку кризову мить зусилля всіх об’єднуються, щоб зняти документальний фільм про легендарного піаніста Фетса, таким чином заробити гроші і врятувати неприбутковий бізнес прокату VHS.

Казка? Можливо, але вона саме про те, що відбувається зараз всюди, куди не глянь. Все старе зносять і забудовують хмарочосами і супермаркетами. Діти, які народяться в 2010тих роках навіть не матимуть, де проводити час на вулиці. Вони будуть бавитись в комп’ютерні ігри в кондомінімумах зі всіма зручностями, а за вікном – кам’яні джунглі і естакади з залізними монстрами.

За чим вони будуть сумувати, коли повиростають? Що викликатиме в них усмішку і легку ностальгію в серці?

Містер Флетчер вирушає в шикарні магазини з блискучими dvd, щоб підгледіти, як там провадять бізнес. Він занотовує: “ніяких документалок, старих фільмів, нічого культового, все спростити, особливі знання в продавця не вимагаються...” Він готовий відмовитись від своїх ідеалів і старих традицій, бо іншого виходу можливо і нема...

За маскою легкої комедії ховається бажання Мішеля Гондрі повернутись в минуле на десять чи двадцять років, де ще не було мегамаркетів з довжелезними рядами товарів, однакової продукції для однакових людей. Повернутися в той світ, де чувак з відеокрамнички був Богом – він радив фільм, про який все знав, і перегляд затертої касети ставав подією вечора. А потім цей чувак ставав Квентіном Тарантіно або Кевіном Смітом...

А Фетс Уоллер насправді не має ніякого відношення до героїв фільму. Містер Флетчер придумав легенду про те, що музикант народився в його будинку сто років тому, як казку на ніч малому Майку. Це стало легендою, а легенди чіпати не можна, їх треба берегти і навіть розвивати, і додавати чогось від себе. Це ж фільм, фільм Джері і Майка, і правда, правда життя, яка б вона не була в цьому жорстокому ідіотському світі, тут вона нікому не потрібна.

постер: kinomania.ru