Мінімалістичний епізод життя від братів Коенів. Заглючений у своєму хронометражі, як церковний дзвін. Час немає тут жодного сенсу. Простір постійно кружляє навколо себе. Пустеля з трупами не стільки алюзія на старі вестерни і точно, не алегорія. Обійдемось без розумних слів. Взагалі без слів і без музики.

Що тут головне? Хто тут головний? Герой? Вбивця? Нічого нового тут немає. Чи варто відриватись від кави, щоб побачити труп з діркою в голові? Герой Томмі Лі Джонса, за час своєї праці шерифом, надивився на таке тисячі разів. Робота така. Що нового ви можете йому показати?

Повчання непотрібні. Правила також. Вони й так не діють. Привселюдна хаотичність і безіменність. Як звати того, хто ніби то, має називатись головним героєм? Як звати шерифа? Як звати його помічника? Як звати дружину того, хто, нібито має називатись головним героєм?

Ім'я того, хто має називатись антигероєм, кілера Антона Чегура з'являється десь в 2-й частині фільму і одразу ж зникає. Він робить свою роботу. В кілерів немає імені, тільки к-ть трупів, та й то, у більшості випадків ніким не підрахована. Смерть важливіша за слова, які й так неможливо зрозуміти. Життя складається зі слів. Чи багато людей, щось зрозуміли у своєму житті? Смерть ж, без слів, залишає за менами їх трупи. Попіл. Кістки. Хробаків.

На полюсі смерті росте анонімність. Пустельна іконографія "Старим тут не місце" лише описує доконаний факт. Факт, який одночасно відбувається в минулому, теперішньому і в майбутньому. Сонце буде ще довго сходити і сідати. Фази місяця буде спостерігати тонна народу. Споглядання і сон. Найкраща характеристика людського життя. І ще безпечність.

Кому потрібні нарікання на хаотичність світу? Чи від того, щось змінеться? Прогресу не існує. Вдосконалюється тільки зброя і методи заробляння лаве. Інших непотрібних ракурсів чи сцен в природі не існує. В природі й так немає нічого лишнього.

Кожна сцена фільму логічна і індивідуальна сама по собі. В загальній ж хаотичності "Старим тут не місце" ця індивідуальна логіка непотрібна. Це лише абсолютно випадковий епізод, довершений в своїх часових рамках. Кожен кадр живе своїм самостійним фільмом, який швидко закінчується. І вже неважливо, що було в минулому часі. Цього не змінити і не переробити. Роздробленість, випадковість, розбитість – найкраща характеристика для фільму. З уламків цього скла нічого не збирається. Побачити в них нічого не можна.

Чим так важливе минуле, якщо ти не знаєш, що буде за секунду? Стріляли і 100, і 200 років тому назад. Наркотою займаються менше. І чи змінить це "менше" щось у розповсюдженні героїну? Щойно, ти кривлявся мачом біля басейну з тьолою. Через хвилини – стрілянина і кров на підлозі.

Життя бєзпрідєльне за своєю суттю. Люди не змінюються. Самостійно завозять себе в таку жопу, з якої вже не вилізти. Добровільна смерть – ще одна характеристика повноцінного людського життя. Добровільне оціпеніння. Сплячка. Сплановане і осмислене заганяння себе у глухомань, в пустелю, де не має вже води і здихати доведеться від самотності і на самоті. І чи не глупотою буде просити ковток води у того, хто сам живе таким життям в своїй персональній пустелі?

Кодекси-шмодекси – поняття відносні. Завжди будуть свої бонні і клайди. Бабло завжди сильніше за зло. Можна це назвати розумними словами, типу детермінізм, але що, від цього зміниться?

Але це не фаталізм, як б хто не думав. Це свідомий вибір моментального старіння. Свідоме закликання смерті. Свідоме життя в смерті. В халупах старіння. Не процесу, а стану. Часу, як вже писалось вище, не існує. Тут немає чого змінювати.

Випадкова епізодичність. Епізодичність випадку. Чеховська атмосфера безвиході. Відсутність музики. Присутність лише в титрах. На надгробку, іншими словами. Така собі музична епітафія. Небагатослівність. Тут не говорять, тут стріляють. Все як має бути на дикому заході. Тобто, там де заходить сонце. Де дико заходить сонце-мустанг.

На маргінесах фільму залишаються: повітряна стрілялка геніального Хав'єра Бардема, ковбойські чоботи Джона Броліна, кава Томмі Лі Джонса, капелюх і непоказане вбивство Вуді Харельсона і безфейсна та безіменна тьолка біля басейну. Хоча, чому на маргінесах? Можливо, вони і є головними героями "Старим тут не місце"?