Серйозна людина (A Serious Man)

Нові брати Коени про відвічне єврейське питання "чи є Месія на Марсі" зі стартовою галицькою географією та наступною акуратністю кадру.

Стартова новелка про диббука може порадувати усіх галичан, але нас більше цікавить життя та неймовірні пригоди професора фізики Ларрі Гопніка, аніж родинні зв'язки між ним та стартовими єврейчиками (бо ж кожен відповідає сам за себе, як повідомляє один з великих пророків). Тому під тегом "родове прокляття" може проходити хіба що традиція, яка змушує Ларрі ходити до рабинів та шукати у них відповіді на свої запитання до Тетраграмматона.

У своїх походеньках Ларрі Гопнік намагається закосити під мінімальний варіант багатостраждального Йова, хоча це дуже і дуже некоректне порівняння. Врівноважений світ ботана Гопніка почав потрохи розхитуватись (що навіть, дуже як закономірно, див. Милі Кістки) і він, згідно традиції, побіг до місцевого ребе шукати двері, щоб достукатись до Хашема та віднайти формулу необхідної комунікації з Ним.

Врівноважений світ Гопніка брати Коени показують підкреслено плавною камерою. Винятками з такої врівноваженої картинки є лише ексцентричні фейси його близьких, тобто, згідно Писання – його ворогів. Та й у самого Ларрі – негармонійний та вічно ображений фейс хлопчика, губи якого постійно надуті від постійних обломів з улюбленими іграшками. Десь на цьому кризисному полі Коени перетинаються з Мені б у небо, але набагато делікатніше і не так сопливо звіщають про деякі речі. Вірніше, вони їх не намагаються розжовувати для немовляток, як заповідав один з апостолів.

Наслідується коанна, притчева манера згідно, якої респондент сам повинен знайти відповідь у собі, тобто стати самостійними і не нензати постійно, звинувачуючи далекого YHWH у маленьких гріхах проти людства. Буквальним втіленням такої стилістики стає новелка про зуби гоя. Парадоксальна та стьобна у своїй суті. Хашем – у суті Своїй є, навіть можна сказати детермінованим прикалістом (у певних контекстах, звичайно ж).

Тим більше у 1967 році, де вже повним ходом Jefferson Airplane запускають білих кроликів під час "Somebody to Love". Про що знає навіть сам ребе Маршак. Легалізацією таких словосполучень є сцена бар-міцви на якій син Ларрі стає повноправним членом спільноти тотально обкурившись травою. Така легалізація відбувається тому, що малий живе своїм життям і якщо й втікає від життєвих проблем, то тільки тому, що в нього забрали на уроці радіоточку з 20 баксами за траву.

Тільки Ларрі Гопнік мучиться неврозами, йому сняться веселі сни про сусіда-антисеміта та й у сексі його осідлано веде сусідка з блядськими очима. Сцена істерики брата Артура у безводному басейні, які першопоглядно відбувались у сні (епізод з принципом невизначеності на тлі величезної дошки з формулами – просто зебест), ніж у реалі – також ще можуть свідчити про відсутність благодаті, оскільки черпати з власних джерел немає чого.

Коени, як творці фільму, тобто хашеми місцевого значення – співчуваючи чорностібуться собі з бідного Ларрі Гопніка, який відійшовши від раціональних фізичних координат намагається знову забувши про власні можливості знайти невідомо що метафізичне у рабинів, які побожними пендалями намагаються направити його пошуки у більш іронічне русло (бо Ларрі – смертельно серйозний мен).

Але у підвішеному стані – не до іронії. У такому стані людина готова на усе, що має будь-які ознаки стабільності, типу гороскопи, різні знаки небесні (висохлі калюжки з образом Богородиці), чи то віршики з Біблії відкритої наосліп.

Та й критерії визначення цих дуже хитких елементів "божественної комунікації" – достатньо мінливі. Знаки часто є фейком і тільки Коельйо вперто (і серйозно) намагається їх тлумачити у потрібному руслі. Символічна сигара – інколи просто сигара, а не до пеніса масла. У цьому стихійному (хаотичному) світі рулять стійкі стереотипи, керуючись якими, непосвячені можуть легко заплутатись у теології, а недосвідчені – у житті.

Якщо вони точно не переплутають хуй з пальцем, то це ще не ознака, що вони не переплутають святе з грішним. Саме цьому цьому моменті стартова новелка з диббуком переплітається з життям Ларрі Гопніка. За 200 останніх років рівень сприйняття середньостатистичного піпла не так вже й змінився, зважаючи навіть на НТР чи близкість ноосфери.

А роздупляння до життя ботанів (буквальних і метафоричних) – це й є ознака комунікації. Нагадування про те, що Саваофу ще поки не непох на адамоєвів і Він не звалив на пампаси до солодкотілесних гурій.

Радує, що фільмова швидкострільність Коенів за останній період (Спалити та Старим) не опускається нижче визначеної якості та стремить все вище і вище.